Ukrainian English German Russian

Як витязь Світовид із Прилук об’єднав київських козаків на Лисій горі

трав. 11 2013

«Од Ніжина до Прилук та побила закаблуки…» – згадаймо слова з української пісні. З сивої давнини Прилуки відомі своїм козацьким характером, волелюбством, слов’янським духом. Згадки про цей населений пункт є в літописі 1092 року. Прилучани неодноразово брали участь у селянсько-козацьких повстаннях, антифеодальних виступах, народно-визвольних війнах українського народу. В останні роки в Прилуках відроджуються древні традиції козацького руху, легендарних козаків-характерників. Одним із яскравих організаторів та пропагандистів здорового способу життя став справжній витязь-лідер Світовид Бургун, майстер слов’янських бойових мистецтв. Торік літа він разом із куренем ім. отамана Сірка успішно виступив на фестивалі «Слов’янська доблесть» у парку «Київська Русь». Ця подія стала для козака доленосною. Тут він зустрів свою половинку Світлану і переїхав жити до Києва.
Опинившись у столиці, Світовид активно розпочав відроджувати на практиці козацькі традиції, дух патріотизму, національні звичаї, пропаганду здоров’я і раціонального харчування. Отримавши благословення Верховного волхва Володимира, він створив новий напрям під назвою «Біла сотня» і розпочав заняття з однодумцями на місці сили – Лисій горі в районі Видубичі біля діючого капища Перуна. Саме сюди й привели мене журналістські пошуки.

З бойовими вправами та піснями – дві години на морозі

Заїхавши тихесенько на світанку на гору, я замилувався народженням нового дня. А головне, що в цьому чудовому природно-ландшафтному заповіднику зимовий ранок подарував мені справді казкову зустріч. Хоча і довелося вставати раненько та їхати за 150 кілометрів. Проте радість від побаченого, почутого перевершила всі незручності від наших засніжених та зледенілих доріг. Вразила унікальна місцина, яка дає можливість відчути ілюзію: наче ти далеко-далеко від столиці, у загадковому лісі. А насправді – майже у центрі сучасного Києва.
Для мене здоровий спосіб життя є провідним уже протягом багатьох років. Але те, що я відчув, викликало захоплення. Дві години на морозі, на снігу напівоголені чоловіки в білих чоботях і білих шароварах демонстрували граничні можливості людини, витримку, загартування і сміливість, бігали, стрибали, ставали у спаринги, відпрацьовували бойові рухи, сходилися в єдиноборствах, а ще танцювали. Вразили вправи з козацькою зброєю – дерев’яними мечами (бакенами), жердинами і списами, булавою. Ці тренування не випадкові, пояснив Світовид:
– Наші предки-воїни завжди володіли кількома видами зброї – шаблюкою і списом, серпом і ланцюгом, колодою і булавою. А коли воїн втрачав зброю, то вдавався до козацького рукопашного бою. Все бойове мистецтво виходило з народу, коли люди мали вміти захищати і родину, і рідну землю. В ті часи серед слов’ян не було найманих воїнів, які заробляли собі на життя участю у війні. Хлопчаки обов’язково проходили військову підготовку, а кращі з них ставали воїнами, захисниками свого роду.
І ще вразив один несподіваний ритуал. Кожне тренування розпочинається звертанням до Бога і Перуна, славленням рідної землі, України та виконанням козацької пісні «Розпрягайте, хлопці, коней», а завершується мажорною українською народною піснею, інколи доповненою власними словами. Уявляєте, як на весь ліс уранці потужно звучить: «Несе Галя воду…» Потім хлопці стають у коло, виголошуючи «Єднаймося, браття!», і наостанок потискують одне одному руки, дякують за тренування.

Головне – пробудити дух і образ чоловіка-творця, патріота

Зрозуміло, що постать Світовида Бургуна, керівника і натхненника цього гурту, є центральною, визначальною.
– Світовиде, яка головна мета ваших занять?
– Особистим прикладом надихнути молодь на відродження національних звичаїв, культури, традицій нашого народу, бойового мистецтва та популяризації здорового способу життя. Щоб людина гармонійно розвивалася і була задоволена собою, потрібно, аби вона відчувала патріотизм і відповідальність. Ми прагнемо пробудити дух, образ чоловіка, як творця, – справедливого, чесного, наполегливого, сильного, який із великою турботою опікується долею не тільки близьких людей, а й усієї України. Те, що ми робимо, розвиваємо через самодисципліну та самовдосконалення, вміння долати труднощі життя. Головне – від думки і слова переходити до дії.
– Добре, а чому «Біла сотня»?
– Ми це трактуємо так: «сто» – спільно творити «о» – простір. Білий – початковий, гарний, світлий. Наші предки вклонялися світлу і сонцю. Саме Світовид – сонце, що набуло мудрості і сили. Тож обрали форму білого кольору, яку пошили за власні кошти.
– Чому ви збираєтеся саме на Лисій горі?
– Тут дуже потужний енергетичний потік, справжнє силове поле. У цьому заповідному місці ми «насичуємося» повітрям, енергією, силою, сонцем.
– А коли і де розпочалося захоплення здоровим способом життя?
– Народився я в Прилуках і ріс доволі хворобливим хлопчиком. Розпочав із загартування, обтирання, а далі – плавання. Десь із 14-ти років захопився бойовими єдиноборствами, без яких нині не уявляю свого буття. Закінчивши школу і ПТУ, після армії вступив до Чернігівського (нині національного) педуніверситету на факультет фізвиховання. Так що я тепер, можна сказати, професійний практик-оздоровлювач.
– Я намагаюся кожного дня пірнати в ополонку, що приносить неабиякий заряд енергії. Але ваша система набагато складніша. Чи варто вдаватися до такого екстриму?
– Є різні види загартовування. Але до кожного з них потрібно підходити обережно і застосовувати розумно. Процедури в ополонці, пірнання з головою тривають десь із хвилину. Це активне, ефективне холодове навантаження. Такий собі миттєвий стрес. У нас підхід інший, адже ми на морозі оголені до пояса протягом двох годин. І процеси йдуть активніше і глибше. А ще намагаємося створювати і підтримувати позитивний, радісно-світлий образ життя. Адже з яким настроєм чи піснею розпочнеш день, то такий він і буде – мажорним чи мінорним. Ще треба вивчати свій родовід – генеалогічне дерево і посилати предкам енергію любові.
– Цікаво, а яку роль відіграє у вашій системі харчування?
– Правильне харчування допомагає виховувати сильний характер і міцну волю. Всі ми категорично відмовилися від вживання тютюну і спиртних напоїв, навіть пива, які просто висушують мозок, роблять людину кволою і хворою. Я особисто вже сім років вегетаріанець. І за цей час нових болячок у мене не з’явилося, а старі потихеньку починають зникати. Встаю рано, у день тренування о четвертій. О цій порі, за бажанням, випиваю водички. Нагадаю: наші предки жили мінімум сто років. У фільмі «Собаче серце» професор Преображенський зазначав: «Смерть до 150-ти років можна вважати примусовою».
– Як на вашу думку, чому так мало людей дотримуються здорового способу життя?
– З одного боку – елементарні лінощі, а з іншого – глобальна негативна політика. Суспільство на державному рівні має створити негативний імідж тим, хто палить чи розпиває спиртне на вулиці, природі або ж удома.
– У вас така розкішна борода, і це в 41 рік… А для чого?
– Усе має своє пояснення. Для мене борода – це багатство роду людини, духовність розвитку.
– Що побажаєте читачам нашої газети та всім людям?
– Гартуйте щодня тіло й дух. І хай вас люблять, бережуть та цінують.

А що ж спонукає звитяжців витримувати ці серйозні навантаження і яка користь від таких екстремальних тренувань? Такі собі бліц-інтерв’ю на галявині:

Велемір Щербина:
– Це дає мені багато енергії, наснаги і здоров’я. А ще віруси «повтікали», тому жодного разу не хворів. Під час занять не відчуваєш мінусової температури чи снігопаду, навпаки – приємно. У нашій державі ще не настала ера «загального здоров’я», тож спосіб оздоровлення, який ми обрали, є не лише оптимальним з усіх відомих, а й найдешевшим, бо безкоштовний. Зазначу, що в сім’ї ставляться позитивно до мого захоплення, в якому немає «цигаркового чи алкогольного спілкування».

Денис Никифоров:
– Мені, як лікарю, важливо на власному прикладі показати пацієнтам користь таких навантажень, що сприяють бадьорості і здоров’ю. Вчити і висловлювати теоретичні істини може кожен, а на практиці довести – одиниці. Багато людей живе із шкідливими звичками, знає про це, а відмовитися від них не може. А ось наше постійне спілкування з природою приносить емоційно-радісне задоволення, об’єднує нас і надихає.

Яртур Корчинський:
– Я спробував різні способи оздоровлення. І хоча не вживав ні м’яса, ні оковитої, був мало задоволений життям. Нині ж зовсім інша енергетика: відчуваєш себе здоровим, а головне – наповненим високим духом. Коли, буває, пропускаю тренування, адже живу у Василькові, цілий день ходжу якийсь в’ялий, відчуваю брак енергії. На прикладах намагаємося переконувати молодь, що цей ранковий екстрим корисний.

Сівер Федченко:
– До вимог «Білої сотні» я йшов поступово – 5 років. Звичайно, треба виявляти силу волі, щоб зимового темного ранку, о шостій годині зійти на гору. Нелегко. Але світанковий пташиний спів, день, що народжується, фізичні навантаження, емоції викликають такий стан душі, що ніби на крилах літаєш – і на роботі, і вдома.

Ратмір Веремеєнко:
– Уже понад три роки я радію позитивним емоціям. Ці заряди енергії спонукають підтримувати та розвивати духовну спадщину предків, їхню культуру і традиції. Наші пращури ховали мудрість у казках, а бойове мистецтво – у танцях. Намагаючись повторити ці рухи, розумієш, як це нелегко. Тренується все тіло, тож не обов’язково роками тягати залізо, щоб стати по-справжньому сильним. Саме в цьому нам допомагає Видубицька гора. А в сімейному житті мрію стати батьком п’ятьох діточок.


За діями «Білої сотні» спостерігав, а далі спілкувався і фотографував спеціальний кореспондент «Деснянки вільної» Сергій ГАЙДУК

Деснянка вільна №16 (419) 23 лютого 2013

Колодія (...
Великдень...
Свято Куп...

Овсень 9...