Що ми можемо дати дітям? | Дитячий табір «Світоч» | 04–11 серпня 2019 року

От і підійшла до кінця зміна літнього дитячого табору «СВІТОЧ». Хочу поділитися з вами своїми спостереженнями та враженнями від табору. Я був вихователем в групі хлопчиків.

Зроблю вступне слово, аби трохи налаштуватися самому та налаштувати вашу увагу на сприйняття інформації. Багато з нас чули про критичний підлітковий вік, про проблему батьків і дітей. Скільки написано про це наукових праць, безліч книг, тренінгів, семінарів, тощо.

Живий досвід — це дещо інакше. В силу певних причин, найбільше навантаження і відповідальність за виховання дітей лягає на плечі жінки. Подумайте, вони виховують нас в дитячих садках, вчать в школах, і вдома.

Але батькові в сім'ї відводиться особлива роль. В першу чергу, батько втілює для своєї дитини зразок чоловіка — захисника, добувача, джентльмена.

Роль батька у вихованні дитини зводиться до того, що батько є оплотом сімейного вогнища, хранителем і захисником будинку.

Тато в житті хлопчика дуже важливий. Саме батько є для нього прикладом правильного чоловічої поведінки — по відношенню до своєї сім'ї, дружини, друзів, майбутніх дітей. Хлопчик в характері та поведінці наслідує, більшою мірою, саме свого батька.

Роль батька в сімейному вихованні зводиться до того, що чоловік повинен являти собою більш дисциплінуючу сторону в порівнянні з м'яким характером мами. Батькова підтримка і визнання, розвиток самостійності, мужності, поваги до жінки, до Батьківщини — все це і є головні завдання виховання сина батьком.

Все вище перераховане працює лише тоді, коли батько вміє і знає як проявити чоловічі якості у найкращому їхньому прояві. А коли не знає? Не вміє? Як тоді? Виходи з положення є два: навчати батька або навчати сина. В ідеалі навчати обох. Так як батько і син є частинками однієї системи, яка зветься сімєю, вони можуть і впливають одне на одного.

В таборі я працював з хлопчаками. Коли діти приїжджають до дому, вони розказують і показують своїм батькам те, що вони зрозуміли і чому навчились, заставляючи останніх замислитись і з часом змінюватись, усвідомлюючи те, над чим раніше навіть не замислювалися.

Усі діти різні. Різні за віком від 7 років до 14 років. Різні за інтелектом, за фізичним розвитком, різні за поведінкою, різні за вподобаннями. В дітей різне сприйняття світу. Інколи діти навіть не усвідомлюють, що вони існують: вони розповідають історії з свого життя, де персонажу «я» немає. В картинках їхніх оповідань вони ще не бачать себе. Куди вже говорити про самоконтроль, в тому числі, своїх бажань та емоційного стану.

І тут задача вихователя знайти в дитині те, що її найбільше виводить з рівновісного емоційного стану і зосередитись на проблемі, допомагаючи дитині вирішити її самотужки, перед цим провівши бесіду і проявивши підтримку.

І от тут криється найголовніше — проявити підтримку, емоційну та ДУШЕВНУ. Емоційну накачку зробити легко: будь мужиком, не будь бабою, і таке інше. Цим просочений сучасний світ. Сучасні фільми бойовики, західний образ життя, безліч тренінгів та семінарів, як стати успішним, як перебороти себе, як себе мотивувати до дії, безліч психологів.

Та це все не те, в порівнянні з ЛЮБОВЮ. З любов’ю від всього серця, коли ти бачиш в дитині самого себе, бачиш її незахищену душу. От що являється пальним і двигуном одночасно. Вміння проявити любов там, де кожен би хотів зірватися.

Любов батька до сина, любов Бога до свого творіння. Ось про яку любов я говорю. Цим вмінням володіють не всі. Йому потрібно вчитися. Його не можна купити чи подарувати.

Часто ми купуємо любов своїх дітей. Ми купуємо любов телефонами, планшетами, іграшками, телевізором чи Інтернетом. Так зручно. Ми привчаємо дітей до товарно-грошових відносин з дитинства: — ти щось зроби, а я тобі за це щось дам. Ми торгуємо відносинами, ми торгуємо тим, що в людині є найціннішим, ми торгуємо любов’ю. Знайте, що така любов, це не та любов про яку я говорю.

Прийде час і діти захочуть справжньої любові, яку ми не вміли і не змогли їм дати. Вони будуть красти гроші, уходити в погані компанії інших підлітків, збігати з дому, вживати алкоголь і все тільки для того, щоб отримати нашу увагу, нашу любов.

Ми ж не вміючи її проявляти, сваримося, наказуємо їх, б’ємо, виганяємо з дому, відриваючи від своєї душі частинку, що належить вашій дитині. З відірваною частинкою душі людина стає духовним інвалідом і робить те ж саме з душею своєї дитини. Так інвалідів стає все більше і вони займають левову частку нашого народу. Рід сходить нанівець і виходить вимираючи з колеса історії.

І все це від того, що ми не знаємо, що головним у вихованні є ЛЮБОВ. В таборі були діти, які перед цим були в інших таборах. Вони розказували, що там їх лякали в ночі ножем і страшними масками вихователі. Ви уявляєте собі таке? Цей хлопчина з психологічною травмою потрапив до нас в табір, і щоб владнати його стан потрібно було прикладати дуже багато зусиль.

Любов, любов і ще раз любов — це найперші ліки для дитячої, інколи зіпсованої дорослими захворівшої душі. Потім навчання, основане на досвіді тисячі поколінь наших предків та одарованих земляків. Це взірець дитячого виховання — Макаренко: «Навчити любити, навчити впізнавати любов, навчити бути щасливим — це значить навчити поважати самого себе, навчити людській гідності», це — Покон , де записані закони світотрворення, по яким твориться все навкруги, це — Природа, це образне мислення, що спирається на найвищі чесноти людської душі: праведність, чесність, благородство, любов, справедливість, відданість, відвага та багато, багато інших.

Немає поганих важких дітей. Є недостатність любові та уваги, недопрацювання та необізнаність батьків.

Дуже важливе у вихованні хлопчиків, це відчуття себе мужчиною. І один з таких елементів виховання — це розлучення з мамою. Де потрібно самому застилати постіль, наводити порядок в палатці, своєчасно перевдягнутися, пришити самому ґудзик, правильно скласти свою одежу, назбирати дрів на вогнище, помитися та почистити зуби.

Ті діти, які не спілкувалися з мамою всю зміну, показали дуже гарні результати під кінець зміни.

Вони до мам не бігли, коли батьки приїхали їх забирати, вони гордо, не спішно підходили і по чоловічому виважено проявляючи характер воїна, начебто бувшого в бою, який з честю повернувся до дому, який є емоційно врівноваженим і сильним захисником свого роду. Вони обіймали мам вже не як діти, а як дорослі помужнівші сини.В батьків були сльози на очах від таких позитивних зворушливих змін їхніх чад.

Під час спілкування на одному з занять, один з хлопчиків сказав, що бачить себе в майбутньому козаком. Коли я запитав його про його цілі в житті, він сказав: захищати свій рід! Я довго після цього мовчав. Я думав: яка сильна відповідь високої душі в тілі семирічного хлопчика.

Коли по закінченню табору ми прощались, деякі хлопчаки дозволили собі поплакати, як плачуть мужчини: скромно і скупо. Це вже не були сльози дитини, але це були сльози ПЕРЕМОЖЦЯ. Переможця своїх вад, ліні, страхів. Це були сльози нового народження, в новій кращій якості, а повитухою була Любов і Наполегливість, що роди ті приймала.

Так, крок за кроком, ми робимо своє діло, виконуючи своє призначення — вчимо дітей любові.

Наші діти — це наша старість. Правильне виховання — це наша щаслива старість, погане виховання — це наше майбутнє горе, сльози, вина перед іншими людьми, перед усією країною.

Я впевнений, що ті хлопчаки, що проходять такі табори стануть самі вихователями і ми разом будемо творити свій рід! Рід людей, що виховані, з однієї сторони, у великій любові, а з іншої сторони у воїнській звитязі, бо той, хто втримує в собі дві і більше протилежностей, зветься Характерником — Воїном Духа!