Рахманський Великдень, Права Середа – Шана Великим Мудрецям
Рахманський Великдень — святкується весною — на 21–й день після великого свята — Великдень Дажбожий (Весняне Рівнодення), та припадає на середину весни — 13–15 квітня.
Рахман — великий мудрець, що зрікся усіх земних благ, найвища ступінь волхвівської посвяти. Ра Ман — світла, просвітлена та сонячна людина, що творить своє життя для людей, ділячись світлом своєї душі. Рахмани жили з Русинами в часи Ранку Сварожого. Після запровадження чужерідної віри, вони усамітнились за для збереження Покону Рода Всевишнього, до відродження часів світлих.
Передзвін — є характерною ознакою Рахманскього Великодня. Передзвін — проголашення шани — Волхвам–Радетелям, Рахманам — великим мудрецям.
До цього часу Рахмани жили та навчались потаємній науці Вірі–Віді в городищі, що зветься нині — Дзвенигора. Знаходиться вона неподалік від світлої гори — Богит. Саме на горі Богит стояв славнозвісний «Збруцький Світовит» (одна з рідкисних пам'яток слов'янського рідного культу).
Русини, що пам'ятають своє походження та славний свій рід, в цей день кидають шкарлупи Великодніх писанок та крашанок (Писанка та крашанка — символ Всесвіту та Життя) на воду. Плинуть у Праву шкарлупи та сповіщують предків славних про те, що Русини справили одне з найбільших свят Кола Сварожого.
Навіть в пізніх християнскьких джерелах описується відичний образ Волхвів–Рахманів. Так в «Слові про рахманів і предивному їх житті» говориться, що у них немає «ні вина, ні споживання м’яса… ні царя, ні торгівлі, ні розбрату, ні бійок». Інше джерело «Ходіння Зосима до Рахманів» зазначає що вони «харчуються плодами дерев і п’ють солодку воду, що витікає з–під одного дерева». Мовиться і про те, що Рахмани обов'язково мають дружину, і після народження двох або більше дітей — від своєї дружини, — повністю віддаються духовній справі. Практично той самий звичай описаний у «Бака–Вадха–Парва», дев’ятій частині індоарійського епосу «Магабгарата». Доречно буде пригадати, що в Румунії до сих пір вважають, що рахманами стають діти які померли не хрещеними і, що їх віра є значно сильнішою від віри сучасних людей. Але, одночасно, самі рахмани наголошують, що завжди молитимуться за людей, бо одного з ними роду.
Уславимо дзвоном гучним Волхвів–Рахманів наших! Хай піде луна у Сварзі!